ЖИТОМИРСКОЕ ОБЛАСТНОЕ ОБЪЕДИНЕНИЕ
ОРГАНИЗАЦИЙ РАБОТОДАТЕЛЕЙ

АНТИКРИЗОВА ПРОГРАМА СПІЛЬНИХ ДІЙ ВЛАДИ ТА БІЗНЕСУ

altЗатверджена 23 грудня 2014 року на розширенному засіданні Правління Українського союзу промисловів і підприємців.

І. Грошово-кредитна політика НБУ.
Для вирішення проблемних питань підприємців щодо валютної, кредитної політики НБУ та фінансового сектору економіки необхідно здійснити низку заходів:
1.1. Активізувати роботу щодо розробки та реалізації спільної програми НБУ та КМУ за участі громадських організацій бізнесу, експертів, науковців та роботодавців щодо кредитування реального сектора економіки державними та комерційними банками за адекватної вартості кредитних ресурсів.
1.2. Запровадити спільні дії підприємців з НБУ щодо формування ліквідності у банківському секторі (цільові банківські установи), недопущення проявів корупційної складової при рефінансуванні комерційних банків, забезпечити контроль адресності такого рефінансування та спрямування цієї допомоги на кредитування реального сектора економіки.

1.3. Запровадити механізм надання державних гарантій для бізнес-проектів, що кредитуються державними банками, відповідно до пріоритетів економічної політики.
1.4. Зменшити частку обов’язкового продажу валютної виручки з 75% до 50%, а для деяких сфер до 25%.
1.5. Передбачити норму, що скасує обов’язковий продаж валютної виручки підприємств, необхідної для виконання ними зобов’язань за валютними кредитами в межах сум, які потрібні для погашення тіла кредиту та відсотків за користування.
1.6. Скоротити строк виконання заявки на купівлю іноземної валюти або здійснювати купівлю іноземної валюти у день подання відповідної заявки та перерахування гривневого покриття.
1.7. Скасувати 90-денний строк розрахунків за операціями з експорту/імпорту товарів, встановлений постановою Правління Національного банку України, та повернутись до регулювання розрахунків за операціями з експорту/імпорту товарів законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 р. № 185/94-ВР.
1.8. Для підприємств з довготривалим циклом виробництва (обороно-промисловий комплекс, машинобудування тощо) встановити більші строки повернення валютної виручки з зовнішньоекономічних операцій – з 180 до 360 днів.
1.9. Відкоригувати норму постанови Правління НБУ №591 від 22.09.2014р. щодо заборони на проведення операцій в іноземній валюті на підставі індивідуальних ліцензій НБУ таким чином, щоб підприємства-виробники мали можливість отримувати індивідуальні ліцензії НБУ та сплачувати валюту нерезидентам-покупцям з метою виплат премій і бонусів для стимулювання збуту продукції власного виробництва.
1.10 Змінити обмеження, викладені в постанові НБУ №591 щодо «заборони на здійснення операцій в іноземній валюті з повернення за кордон іноземному інвестору дивідендів, крім дивідендів за цінними паперами, що знаходяться в обігу на фондових біржах» і розділяти не за ознакою «обігу/не обігу» на фондових біржах, а за показниками фінансово-господарської діяльності відповідних емітентів (наприклад: встановити обмеження щодо розміру мінімального статутного фонду, чистих активів, середньої заробітної плати працівників, розміру податкового навантаження або інших об’єктивних показників). Це дозволить запобігти виведенню капіталу та валютних коштів через схеми виплат дивідендів «сумнівним» компаніям, що фактично не ведуть активної господарської діяльності.
1.11. Скасувати заборону на здійснення розрахунків за імпортними операціями без ввезення товару на територію України (згідно з постановою Правління НБУ №591 від 22.09.2014р.).
1.12. Розробити механізм погашення заборгованості за валютними кредитами для суб’єктів господарювання.
1.13. Скасувати заборону на здійснення платежів за імпортними договорами, за якими продукція була ввезена на територію України, здійснено митне оформлення на підставі ввізної митної декларації, дата оформлення якої перевищує 180 днів (згідно постанови Правління НБУ №591 від 22.09.2014р.).
1.14. Здійснити реформування банківської системи України на зразок європейських країн. Законодавчо встановити максимальний розмір річних відсотків за користування кредитами на рівні європейських – 5-7% та максимально спростити систему отримання кредитів для підприємств, підприємців, бізнесових структур та населення, ліквідувати необґрунтовані штрафи і санкції з боку банків.
ІІ. Фіскальна політика та шляхи її вдосконалення
2.1. Забезпечити реформування Державної фіскальної служби та посилення громадського контролю за діяльністю служби.
2.2. Забезпечити скорочення витрат часу та коштів платників податків на нарахування та сплату податків шляхом скорочення кількості та обсягів податкової звітності, розширення можливостей безперешкодного дистанційного звітування та сплати податків (електронні сервіси).
2.3. Забезпечити прозорість та передбачуваність податкової системи за рахунок:
- створення публічної бази виданих індивідуальних податкових консультацій (без зазначення платника);
- законодавчого закріплення функції надання узагальнюючих податкових консультацій за Мінфіном;
- удосконалення процедури апеляційного оскарження рішень фіскальних органів.
2.4. Забезпечити відповідність процедур контролю за трансфертним ціноутворенням у відповідності до принципів ОЕСР, маючи на увазі, зокрема, що на такі процедури суб’єкти підприємницької діяльності мають витрачати мінімум часу і коштів;
2.5. Відмовитися від каральної моделі податкового контролю:
- скасувати штрафні фінансові санкції до платників податків, які без оскарження податкового повідомлення-рішення сплатили донараховані платежі;
- виключити з доходної частини Державного бюджету надходження від штрафів та пені;
- надати можливості для податкового компромісу (податкової угоди) в 2014 році та проведення податкової амністії капіталів після реформування податкової системи шляхом одноразового добровільного декларування з 01.01.2016 року;
- спростити систему адміністрування при використанні реєстраторів розрахункових операцій;
- заборонити на законодавчому рівні кримінальне переслідування особи за ухилення від сплати податків до остаточного узгодження податкових зобов'язань;
- встановити особисту фінансову відповідальність  працівників податкових та митних органів за втрати, яких зазнали суб’єкти підприємницької діяльності через незаконні дії або бездіяльність чиновників;
- розповсюдити дії Закону «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» на податкові органи.
2.6. Зменшити фіскальне навантаження на фонд оплати праці до рівня, який би дозволив максимально легалізувати тіньові доходи.
2.7. Провести пенсійну реформу, яка повинна передбачати поступовий перехід на накопичувальну систему пенсійного забезпечення.
2.8. Модернізація податку на прибуток:
- розрахунок об’єкта оподаткування податком на прибуток проводити, виходячи із сформованого згідно МСФО або П(С)БО фінансового результату у фінансовій звітності. При цьому обмежити право фіскальних органів на перевірку фінансового результату, визначеного за правилами бухгалтерського обліку. З 2016 року перейти на оподаткування розподіленого прибутку.
2.9. Реформа податку на додану вартість:
- адміністрування податку на додану вартість проводити з забезпеченням прав платників податку, вчасним відшкодуванням ПДВ;
- встановити гарантії відшкодування ПДВ, зокрема строки такого відшкодування та відповідальність податкового органу за їх недотримання;
- скасувати положення Закону України № 1621-VII та Закону № 1690 щодо запровадження системи електронного адміністрування податку на додану вартість (ПДВ - рахунків) (4-й квартал 2014 року).
Запровадити законодавчі умов та стимули для деофшоризації економіки України.
2.10. Вимагати законодавче встановлення термінів повернення податку на додану вартість до 30 днів та здійснювати його повернення в автоматичному режимі, посилити вимоги та відповідальність фіскальної служби за несвоєчасне повернення ПДВ аж до кримінальної.
2.11. Вимагати запровадження відповідних стимулів щодо модернізації виробництва та створення робочих місць за рахунок звільнення від сплати ПДВ при імпортуванні високотехнологічного обладнання, яке не виробляється в Україні.
IІІ. Промислова політика, підтримка національного товаровиробника.
Україні загрожує деіндустріалізація, підсумком якої може стати повне руйнування промисловості, падіння економіки до рівня сировинної, що неминуче потягне за собою зубожіння населення та країни в цілому.
Зараз в Україні відсутня промислова політика, яка визначає чинники, що стримують розвиток промислового виробництва та перелік заходів для їх усунення, а саме: підвищення конкурентоспроможності економіки, покращання інвестиційних умов, підтримка національного товаровиробника, модернізацію промислових потужностей, реалізацію політики імпортозаміщення та державного протекціонізму, збереження інноваційного напрямку розвитку економіки України.
Державна промислова політика має бути основою і орієнтиром для формування секторальних програм підтримки промисловості, в яких будуть враховані особливості функціонування і стимулювання розвитку галузей народного господарства.
Вітчизняна промислово-підприємницька спільнота розраховує на підтримку держави в розвитку промислового виробництва та захист українського товаровиробника.
Захист вітчизняного товаровиробника має здійснюватися комплексно за рахунок запровадження процесу імпортозаміщення та протекціонізму, а також формування платоспроможного внутрішнього попиту та конкурентоспроможної вітчизняної продукції.
Програма імпортозаміщення повинна стати найважливішою складовою в системі підтримки вітчизняного товаровиробника. Зважаючи на те, що у міжнародній торгівлі Україна досі займає нішу торгівлі сировинними товарами, але наш ринок відкритий для збуту високотехнологічних товарів з інших держав, вітчизняна економіка є вразливою для зовнішніх ризиків.
Уряд має приділити увагу захисту внутрішнього ринку України від високої частки імпортних товарів та знизити залежність держави від імпорту, оскільки близько 60% внутрішнього ринку складають імпортні товари.
Зважаючи на це, необхідно об’єднати зусилля уряду та громадськості для впровадження в Україні політики національного протекціонізму, яка б не суперечила зобов’язанням України перед СОТ та Угоди про асоціацію з ЄС. Заходи із впровадження політики протекціонізму повинні посилити торгівельні, фінансові та політичні позиції України в світовому економічному просторі, а також збільшити зиски від міжнародного співробітництва.
Необхідно зважати на те, що підтримка національного товаровиробника та ефективність здійснення імпортозаміщення і реалізація політики національного протекціонізму залежать від внутрішнього попиту(платоспроможності та вподобань споживачів) на вітчизняну продукцію, а також відконкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників.
Першочергово необхідно забезпечити прозорість і ефективність механізму державних закупівель шляхом якнайшвидшого запровадження системи електронних державних закупівель та прийняття всіх необхідних нормативно-правових актів для правового використання цього механізму.
Підсумовуючи вищезазначене, підтримку та захист національного товаровиробника і забезпечення економічного зростання необхідно забезпечити шляхом:
3.1.Відновлення кредитування реального сектору економіки.
3.2. Зміцнення зусиль КМУ у пошуку можливостей збільшення обсягів державного замовлення на продукцію вітчизняних товаровиробників та розширення внутрішнього ринку для продукції вітчизняних товарів.
3.3. Провадження активної антимонопольної політики.
3.4. Здійснення низки заходів, спрямованих на відновлення позитивної динаміки промислового виробництва та зростання ВВП, що сприятиме відновленню макроекономічної стабільності. Досягти цього можна за рахунок реалізації наступних заходів:
- розробка програми розвитку та підтримки промисловості задля недопущення деіндустріалізації;
- прискорення дерегуляції на засадах прозорості, уніфікації та автоматизації адміністративних процедур, взаємної відповідальності сторін;
- підсилення інноваційної політики України як невід’ємної складової розвитку;  
- сприяння розбудові інфраструктури внутрішнього ринку;
- сприяння розвитку експорту (економічна дипломатія, спеціалізоване експортне кредитування, експортні консорціуми малих підприємств);
- орієнтація підприємств державної власності (насамперед банків) на реалізацію завдань відновлення економічного зростання;
- організація дієвого захисту прав та інтересів інвесторів (через інструментарій «єдиного інвестиційного вікна», запровадження інституту «інвестиційного омбудсмена», цільові угоди з урядом);
- заохочення розвитку аграрного сектору через модернізацію інфраструктури ринку, продовження земельної реформи та удосконалення організаційної структури на засадах кооперації;
- організація ефективної системи державних закупівель на потреби оборони (в т.ч. реалізації державного оборонного замовлення);
- раціоналізація бюджетних видатків з метою стабілізації фіскального дефіциту.
3.5. Стимулювання розбудови торговельної інфраструктури внутрішнього ринку з високим рівнем сервісу та стандартів продажу продукції, зниженням бар’єрів доступу вітчизняних виробників до ринку, надання правової та інформаційної підтримки їх збутовій діяльності.
3.6. Активізування застосування засобів нетарифного регулювання, які не суперечать нормам СОТ, у тому числі щодо контролю за якістю, безпекою, відповідністю імпортованих товарів фітосанітарним та ветеринарним нормам в разі значної дестабілізації торговельного балансу.
3.7. Передбачення персональної відповідальності прем’єр-міністра України за невиконання запропонованих реформ та погіршення соціально-економічного становища в державі.
ІV. Ділова досконалість та конкурентоспроможність підприємств і організацій.
В Україні необхідно якнайшвидше розробити та затвердити засади активної державної політики сприяння підприємствам і організаціям у вдосконаленні на засадах сучасних європейських підходів і кращих практик. На найвищому державному рівні має бути задекларована престижність досконалих організацій і процесів їх вдосконалення, має бути проголошено: «Чим досконаліша організація, тим комфортніше їй в державі».
Суб'єкти господарювання повинні створювати сучасні системи менеджменту, а влада на законодавчому рівні має ввести такі механізми мотивації та умови, щоб заохочувати власників та керівників підприємств цілеспрямовано і системно удосконалюватися, використовуючи найсучасніші європейські підходи і кращі ділові практики.
Органи  виконавчої влади в державі мають нести персональну відповідальність за розвиток в Україні руху за ділову досконалість і якість із відповідними сферами закріплення.
V. Енергетична безпека, енергоефективність, енергозбереження.
Енергетична безпека України зараз перебуває у кризовому становищі внаслідок дефіциту власних енергетичних ресурсів – вугілля, газу, електроенергії та необхідності їх закупівлі за кордоном.
Частка власного виробництва енергетичних ресурсів в Україні складає менше 60%, і це при тому, що територія України багата на природний газ, енергетичне вугілля. Наприклад, в сфері теплової енергетики можна дослідити і апробувати досвід Болгарії, де теплові електростанції працюють на вологому бурому вугіллі (лігнітах), або Естонії, де ТЕС для своїх потреб використовують сланці. Прикладів для заміщення природного газу та енергетичного вугілля можна навести багато.
Уряду спільно із громадськістю необхідно об’єднати зусилля для формування в суспільстві культури енергозбереження та реалізовувати програми з енергозбереження. Культура енергозбереження має сформувати у всіх суб’єктів економічної діяльності, домогосподарств необхідні навички для максимально ефективного використання енергетичних ресурсів. На сьогоднішній день енергоємність українського ВВП є найбільшою в світі.
5.1. Встановити, що при впровадженні заходів енергозбереження та підвищення енергоефективності тарифи на теплову енергію залишаються незмінними протягом 5-7 років.
5.2. Кошти, зекономлені від впровадження заходів з енергозбереження та підвищення енергоефективності, заміни природного газу альтернативними видами палива, зараховуються на рахунок зі спеціальним режимом використання.
5.3. Заборонити державним органам, в т.ч. судовим виконавцям, накладати арешт на рахунок зі спеціальним режимом використання.
5.4. Встановити, що ціна на альтернативні види палива не повинна перевищувати загальної собівартості його виробництва та граничного рівня рентабельності 20%.
5.5. Заборонити спалювання альтернативних видів палива (біомаси), крім як в установах, що виробляють теплову та електричну енергію.
5.6. Зобов’язати Державне агентство лісових ресурсів забезпечити котельні, які працюють на деревині та її відходах, необхідними обсягами сировини за ціною з рентабельністю до 20%.
VІ. Підтримка малого та середнього бізнесу.
В умовах кризи уряду необхідно приділити більше уваги розвитку та підтримці малого та середнього бізнесу. Загальноприйнятим є той факт, що малий та середній бізнес має більшу гнучкість та швидкість реагування на зміну умов роботи. За даними 2013 року, в Україні частка середніх та малих становила більше 95% від загальної кількості підприємств. Враховуючи домінуючий обсяг малого і середнього бізнесу в Україні, його  підтримка сприятиме пожвавленню економічного зростання, зниженню безробіття, а також сталому розвитку економіки і суспільства.
Для забезпечення підтримки і розвитку малого та середнього бізнесу в країні необхідно:
6.1. реалізувати норми Закону України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» від 22.03.2012 № 4618-VI;
6.2. розробити загальнодержавну програму розвитку малого та середнього бізнесу, забезпечити її виконання, призначити відповідальних за її реалізацію осіб. На основі загальнодержавної програми спільно із органами місцевого самоврядування розробити програми регіонального і місцевого розвитку малого та середнього бізнесу;
6.3. здійснити дерегуляцію господарської діяльності з метою спрощення започаткування та припинення діяльності, отримання дозвільних документів тощо;
6.4. знизити фіскальний тиск на діяльність суб’єктів підприємництва, а також забезпечити доступність і зрозумілість українського податкового законодавства;
6.5. передбачити доступне кредитування для малого та середнього бізнесу на рівні 3-5% річних в національній валюті;
6.6. створити інформаційно-роз’яснювальний портал, що сприятиме підвищенню фінансової грамотності в суспільстві і вирішенню питань, пов’язаних із заснуванням, закриттям бізнесу, оформленням та подачею документів, поточними питаннями, що стосуються роботи бізнесу тощо.
VІІ. Підтримка проукраїнського бізнесу в зоні АТО. На території Донецької та Луганської області, за даними 2013 року, функціонувало майже 10,2% (близько 40,12 тис. одиниць) від загальної кількості підприємств в Україні.
Перелік заходів, спрямований на полегшення діяльності бізнесу в зоні АТО, викладений у Законі України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 № 1669-VII, є значною підтримкою бізнесу та громадян, що перебувають в зоні проведення АТО. Однак суб’єктам підприємництва в зоні проведення АТО необхідна комплексна підтримка та допомога. Уряду та бізнесу необхідно спільно розробити низку заходів із забезпечення безпеки на підприємствах, створення умов для поставки необхідних товарів промислового призначення для забезпечення виробничого процесу, сприяння вирішенню питань, пов’язаних із логістикою та формуванням умов для функціонування підприємств, що переносять свою діяльність за межі зони АТО, а також пошуку джерел фінансування перерахованих заходів.
VIІІ. Децентралізація влади, кадрова політика, боротьба з корупцією. Децентралізація влади, перш за все, передбачає передачу більшості повноважень органам місцевої влади із передачею джерел фінансування на їх реалізацію, тобто проведення децентралізації бюджетної системи, що дасть змогу підвищити ефективність розподілу та використання бюджетних коштів. В Україні давно назріла необхідність перерозподілу повноважень, відповідальності та фінансових ресурсів між щаблями влади. В довгостроковій перспективі необхідно надати місцевим органам влади автономію від центральної влади, можливість визначати стратегію розвитку території, надати відповідні повноваження, ресурсну базу та підсилити відповідальність за забезпечення соціально-економічного розвитку території.
В Україні необхідно реформувати регіональну політику, створити стимули регіонального розвитку. Досягти цього можна шляхом:
8.1. внесення змін до Бюджетного кодексу України в частині бюджетної децентралізації коштів, що збільшить фінансову незалежність місцевого самоврядування;
8.2. розширення економічних повноважень місцевого самоврядування в частинах управління об’єктами комунальної власності, розпорядження природними ресурсами;
8.3. розширення повноважень органів місцевого самоврядування в частині регулювання ставок місцевих податків і зборів;
8.4. удосконалення розподілу податків між центральним та місцевими бюджетами;
8.5.відновлення практики створення територій зі спеціальним податковим режимом;
8.7. спрощення умов здійснення місцевих запозичень.
Теперішня кадрова політика, особливо на місцях, має стати максимально прозорою через залучення громадськості до процесу відбору кандидатів на посади. Призначений керівник у своєму регіоні повинен мати, окрім необхідної компетенції і кваліфікації, ще й підтримку, довіру і повагу громадськості.
Необхідно також запровадити публічні конкурсні процедури призначення на посади державних службовців керівного рангу з урахуванням думки громадськості і бізнесу.
Без боротьби з корупцією намагання уряду щодо підвищення економічної активності та забезпечення економічного зростання не будуть мати очікуваного ефекту.
Недостатньо прийняти пакет антикорупційних законопроектів, необхідно забезпечити реалізацію викладених норм і здійснити реальне відновлення довіри до уряду і контролюючих органів. Потребує реформування та оновлення найбільш корумпована сфера – судова гілка влади. Корумпованість судової системи стримує прилив іноземних інвестицій в економіку України, адже інвестори не спроможні захистити свої права власності. Через це за останні роки стався значний відтік іноземних інвестицій.
Органам державної влади спільно з громадськими організаціями та об’єднаннями бізнесу необхідно розробити та реалізувати ефективні заходи з протидії рейдерству, комплексні дії щодо посилення кримінальної відповідальності посадових осіб за неспроможність захисту прав власників.
Крім цього, органам державної влади спільно з громадськими організаціями та об’єднаннями бізнесу необхідно здійснювати в підприємницькому середовищі інформаційну та роз’яснювальну роботу з протидії корупції та рейдерських захоплень майна. Необхідно спільно виявляти випадки рейдерських захоплень, корупції чи примушування до неї, оприлюднювати їх, домагатися притягнення винних до відповідальності. Бізнес-організаціям спільно з органами влади треба брати участь у контролі за дотриманням законодавства із захисту прав власності, антикорупційних законів, проведенням громадської експертизи законів та нормативних актів, концепцій і програм з питань протидії корупції тощо.
ІХ. Поглиблення співпраці з ЄС, імплементація Угоди про Асоціацію з ЄС.
ЄС подовжив дію автономних торговельних преференцій для українських товарів до кінця 2015 року. Результатом введення цієї норми стало зростання експорту української продукції до ЄС. За 11 місяців 2014 року зростання експорту до країн ЄС становило 5%, а частка експорту України до ЄС збільшилася до 32% від загального обсягу експорту. Однак ефект від впровадження даної норми був би більшим за умови здійснення інформаційної підтримки бізнесу в питанні впровадження європейських стандартів та налагодження поставок продукції до країн ЄС.
Внаслідок браку коштів для здійснення модернізації виробничих потужностей, сертифікації продукції і т.п. багато вітчизняних підприємств не спроможні скористатися торгівельною преференцією ЄС. Щоб допомогти підприємцям запровадити необхідні стандарти для реалізації своєї продукції на території ЄС, уряду та об’єднанням бізнесу необхідно розробити і забезпечити послідовну реалізацію Національної програми адаптації української економіки до умов вільної торгівлі з ЄС (стандарти, технічні регламенти, модернізація), а також спільно розробити «дорожню карту» імплементації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.
Головною метою Національної програми адаптації має стати налагодження конструктивного діалогу спільної роботи влади та бізнесу за рахунок: розробки стимулюючих заходів (податкових, інвестиційних) модернізації вітчизняного виробничого комплексу; розробки та впровадження заходів захисту внутрішнього ринку від перенасиченості імпортною продукцією та здійснення імпортозаміщення; забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних виробників; забезпечення поступової лібералізації ринку шляхом передбачення для українського виробника можливості застосовувати перехідний період та захисні механізми, що не будуть суперечити умовам створення ЗВТ між Україною та ЄС тощо.
З метою сприяння поглибленню співпраці між Україною та ЄС необхідно заручитися підтримкою від ЄС для реалізації наступних заходів:
9.1. створення за рахунок грантів ЄС на території України сучасних європейських сертифікаційних центрів, які будуть акредитовані в ЄС та видавати сертифікати європейського зразка. З метою контролю за використання отриманих коштів створити моніторингову групу з представників громадських організацій, асоціацій;
9.2. допомога в гармонізації податкового законодавства до положень і норм ЄС;
9.3. домогтися отримання компенсації (знижки) для участі українських виробників в виставках та форумах, які проводяться в ЄС, з метою налагодження контактів з можливими партнерами;
9.4. домогтися розширення прав (доступу) українських підприємств для участі в державних закупках Євросоюзу;
9.5. в рамках спільної аграрної політики між Україною та Європейським союзом необхідно досягти збільшення квот на безмитну поставку сільськогосподарської продукції на європейський ринок.
Х. Експортна політика. Експортна політика в Україні має бути направлена на розширення ринків збуту української продукції, а також включати систему стимулів для підвищення якості продукції і збільшення експорту продукції із високою доданою вартістю. Для її успішної реалізації необхідне зростання конкурентоспроможності вітчизняної продукції; зниження відставання технологічного рівня забезпеченості української промисловості в порівнянні із світовими стандартами; забезпечення розвитку фінансової, технічної і інформаційної інфраструктури, що стимулюватиме розвиток високотехнологічної продукції.
Необхідно об’єднати зусилля бізнесу та уряду для максимальної реалізації зовнішньоекономічного потенціалу України, підтримки експортоорієнтованих галузей народного господарства та використовувати усі наявні інструменти для нарощування експорту української продукції, розширення горизонтів поставок продукції. До таких інструментів належать:
10.1. Диверсифікація економіки, прискорення адаптації технічних регламентів, стандартів до норм ЄС з метою зниження виробничих, комерційних та інвестиційних ризиків, пов’язаних з втратою ринків на сході.
10.2. Можливість здійснення експортного кредитування імпортера-покупця на оплату закупівель (фактично це один із механізмів відстрочки платежу за поставлену продукції). На сьогоднішній день реалізація цього механізму неможлива внаслідок чинної системи валютного регулювання в Україні.
10.3. Страхування експортних кредитів для захисту майнових інтересів експортера-кредитора від комерційних і некомерційних ризиків. На жаль, в Україні досі не створена необхідна інфраструктура для здійснення експортного кредитування та страхування експортних кредитів
10.4. Відновлення роботи торговельно-економічних місій. Торговельно-економічні місії у складі закордонних дипломатичних установ діяли до початку квітня 2010 року. Діяльність даних місій була спрямована на сприяння розвитку торгівельно-економічних зв’язків, просуванню вітчизняної продукції на територіях інших держав. За співпраці з контролюючими органами відбувалось виявлення неоподаткованих доходів і виявлення схем відмивання доходів тощо.
10.5. Співпраця з економічними відділами дипломатичних місій України за кордоном з метою пошуку альтернативних ринків збуту української продукції. Особливу увагу необхідно приділити країнам Середньої та Південно-східної Азії, а також переліку країн, з якими в нашої держави сформувалося від’ємне торгівельне сальдо.
XІ. Посилення діалогу між владою та бізнесом.
За умови складної макроекономічної ситуації, в якій опинилася Україна, необхідно об’єднати зусилля влади та бізнесу для забезпечення економічного зростання, розвитку внутрішнього ринку, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників, а також задля недопущення подальшого спаду промислового виробництва, зростання безробіття і цін.
З метою вирішення зазначених завдань УСПП спільно з громадськими та галузевими асоціаціями, організаціями роботодавців ініціює створення Антикризової ради громадських організацій.
Діяльність антикризової ради обумовлена необхідністю мінімізації негативного впливу економічної кризи на діяльність суб’єктів господарювання.
ХІІ. Антикризова Програма спільних дії влади та бізнесу має стати невід’ємною частиною затвердженої Програми діяльності Кабінету Міністрів України та Коаліційної угоди Верховної ради України.